str. 437 č. 155 z rukopisu 50tých let, aniž si povšiml, že jej již otiskl Afanasjev). Ještě v jedné běloruské povídce nalézáme takový začátek: Bot, паночек, быв сабѣ так одиы цар (Романов VI, 117 č. 13). Ну a коли слушаишь, дак скажу тебѣ еще про то, за што баба усегды работае, и ни в будень ни в праздник ей ни вѣк нима угомону (ІПейн 399 i 205 z mogilev. g.).

Jakýmsi rozhovorem začíná se verse povídky o pravdě a křivdě z kazanské gub.:'Вотъ было какое дѣло, скажу тваему здаровью. Вотъ, знашъ не на гнѣвъ тваей милости къ рѣчи сказать, какъ мы тапе-рича съ табой, раскалякались прамежъ себя двоя наніей братыі мужичковъ бяднѣющіе, пребяднѣющіе (Аѳанасьев I. 101 č. 66).

Podobne začína se povídka z čigirinského okr. kijevské gub.: Скажы, будь ласка, Хрыстычу, чы то правда шо чортъ не такый справди страшный, якъ його малюють? Чы правда тому,шо чорты люблять по-глузувать надъ чоловикомъ, хочъ пікоды йому великойи й не зробе? Ну, ось хочъ бы узять тебе: чы не пхав тебе чортъ ни зъ того, ни зъ сього, y болото або y яму? (Гринченко П. 58. č. 61.)

Ну-те, a скажить мени, чы сьому може буты правда? (Гринченко I. 294 с. 213). Да тее Бухъ его знае, чи можно (иты въ закладъ) чи нѣ, a все таки тее кажуть, що Божому чоловѣку нѣякъ нельзя. Аже жъ бачте, якъ старые люде кажуть: борони Боже ити въ закладъ. У насъ колись було таке диво, пане. Ось послухайте, коли хочете. (Гринченко IV. 138 т.) Выбачайте вже, добродію, якъ ноди що не такъ, — насъ батьки грамати не вчилы... Жилы колысь... (ib. IV. 227 č. 247.)

Podobně začíná lživá povídka: «А ну, Лука, роскажы мени яку небудь казку!» <<Ще не надумавъ.» A колы жъ настане той часъ, що ты надумаешъ? Роскажы хочъ небулыщо, хочъ поганеньку.» «Та кажу жъ вамъ, гцо не знаю. A хыба отъ розскажу вамъ про те, що зробылося зо мною, якъ бувъ я nie дома.» «Ну, роскажы!» (ib. II. 334. č. 241).

A stejně: «Роскажы мени що небудь про гайдамакивъ!» «Та що я вамъ роскажу? Отъ и сьогодня, иду до васъ, иду та й иду та й иду; дывлюсь — йидеть проты мене два чоловики конякою. Дойизд-жають до мене» (ib. II. 336 i 242).

«Ви б, дядьку, Ёсипе, n p a в д и ще нам заспівали.» «Е, прав-ди! Де тоеі правди все набрать! Вона, небожку, така, сяя правда, що иноди й за правду придеться. Бог з нею! Бач, там про панів тее, до гцо...»

«Да ти, дядьку, шо мене опасуесся? Нічого, співай собі на здо-ровъе, я сам цю пісню співаю, y мене вона есть записана». — «Ні, ні, дядьку, ти не опасуйсь: вони нічого, Ім що хоч говори, що хоч співай,... вони ii сами...»

«Воно, звісно, коли розумні люде... A то була раз мині куме-дія з сіею правдою... Да й я таки не промахІБув я вНіжині... (Вга-gomanov 188 č. 28).

Povídka ze smolenské gub. o kouzelnících a kouzelnicích začíná poznámkou: По вашему, no ученому, ничего нѣтъ, ни вѣдыиъ, ни другого прочаго, а, по напіему, чего на свѣтѣ нѣтъ! Вотъ и дѣды