рабыць (Сержпутовскій 1). Прауду людзи кажуць: не вѣр каню y да-розе a жонцы дома. (ib. 5 č. 3), Кажуць: што край та абычай, што село, то норау a што галава, то розум. У вадном мѣйсцы быу абы-чай (ib. 18 i 8). Podobně: Ot kažuó, što znachary ludzi ošukuvajuó! kab inšy znahar buolš znaje ad dochtara (Federowski II., 135 č. 104). Kažuó ludzi, cö cyhane ňe umejué čaravaó —■ žeb co — čarujuó padly (ib. 140 č. 113). Людзи кажуць — колись дак гэ: дзѣ балото там и чорт. (Сержпутовскій 173 č. 76).

Tak bývá úvodem přísloví. I czort sumienie maje (Federowski L, 26 č. 87). Правдывая пословица, що за добро злом платят. Тож раз узяв мужик мешок... (Малинка 328 č. 42). — Anebo všeobecné pravdy: O есть люде, та ще й не абы яки знаючи. A от хоча бъ се (Гринченко III, 157 č. 186). Часто людзи загораютца на чужое добро, на болыиое богатця, a помруць — усё тут достанетца, c собой на той свѣт ня забяруць, a тольки грѣх на дупіу бяруць (ІПейн 98 č. 51. z minské gub.)

Porůznu tvrzeno úvodem, že děj se skutečně udál, tak v povídce ze smolenské gub.: Ета была сущая правда, a totéž opakováno na konci (Добровольскій 326 ě. 20). Maloruský vypravovatel naopak není si jist: Хто й зна, чы ce правда, чы так брехенька. Кажуть, жыв y одного пана старець (Гринченко III, 398, č. 3'67).

Devadesátiletý stařec z permské gubernie, který si liboval v církevně slovanské řeči, začal bajku o bšce a kohoutu výkřikem podivu: зѣло удивительно (Аѳанасьев I, 11 č. 4b).

Ojediněle jmenována pohádka stejně jako starobylá epická píseň ve versi látky o labutích princeznách z novgorodské gub.: Вот какая старинка ходит в нагяем селѣ за правду. Было это гораздо давно; (Смирнов 330 č. 97).

Zcela ojediněle shbuje vypravovatel odměnu svým posluchačům. Tak to učinil 58letý sedlák z mstislavského okr. v mogilevské gub. (Romanov VI., 178 č. 20): Зачинаетца каска от сивца и бурца и от вѣщаго канурца... (Dosti obvyklá úvodní formulka, viz nahoře): dále pokračoval: Хто будить каску сыслыхать, тому будить большая на-града. Všeobecněji tedy než to sbboval vypravovatel z novogradského okresu nahoře [na str. 2 uvedený.

Zcela ojedinělý jest úvod maloruské povídky asi z černigovské gub., vytištěné poprvé r. 1858. Vypravovatel zná množství pohádek, živě líčí, jak různé ty látky a rozmanité vybájené postavy se mu hrnou do hlavy a před oči: Ціх казок так багацько e, що йій Богу йіх и не збаг-неш усіх. Однупочнеш a десять в мізки лізе. Було ще за молодаоцеяк зберемось до купи ■— душ десять або й більгя, дак наслухаесся вже всього. Що-то справді,як-товоно зволаноy Богасвятого, що зпочпнку світа було якось инак, зовсім не так, як на нашім віку, звичайно, робицця: чуегя y казках — то змійі, то річки були живоробки, то цілюща та мертвяща вода, дай чого не було, крий Боже! Було, як почне хто казать казку, звичайно, про змія, то так його наче и вва-жаю перед себе, так наче от він и стоіть, або седить перед мене — жовти як гарбуза печена, крила — наче y доброму млині, a хвіст —