то попраульиу, уповідауйим йі потому, переймиу, i йакйім отак йу кінчиу йі, ім так скончиу на лауці, казауйім пу! — йак сьі лаука стрісла уо тайа уо сама, упало два горцы i збанок з водоу! Йа тоди до тойі байки іле дістау, — потому сьі з мене т.ак сыиійали, зауше кажут: Иіване, ану кажи: пу!—(Етногр. 36. VII. 28, č. 31.)

Porůznu přímo jmenován původce povídky: Цу повість розніс Семен Семчук — пес би в нім ожив, що таку смутну a веселу повіст зложив (Suchevyč 177, č. 4). Пишіт ше и це: Тоти діти си згодували. Тота донька, Олена, віддала си и мала доньку, a тоі доньки унук, Михайло Палшчук, розказав за прадіда за К>ру Оженьика, усю стохэію за опришка (ib. 190, č. 2).

Vypravovatel prostě připomíná, že tam také byl, na té svatbě a j.: Йа там буу i то видьіу i f тім чуу (Етногр. 36. VII. 52, č. 37). Йа там буу i том видьіу i вам то росповідайу (ib. 93, č. 49). Йа ý той час там буу i тойи видьіу, i до Берлина прийшоу (osada v brodském okr.) i на лауцьі в Йакимовича (господар в Берлиньі) сьіу i ту байку уоповіу (ib. 111, č. 57); i бууім йа на йіх сьльубі (ib. VIII. 95, č. 42).

Porůznu ještě hrozí vypravovatel tomu, kdo by nevěřil jeho povídce: Бо йа там бил, пхитком видьіл, йак шьа стало, же то била прауда, a хто би тому не вірил, та би сам гунцут великий бил (ib. XXV, 6, č. 5).

Свальбу справили богату, a йа на ньі бил за цельнера, доношал ем йісти, пити, остроги лем мал c цвікли, барз чем шьа там веселил, a пил a йіл ай до тепер тоти льуди жийут, што ньа там видьіли. A хто томуне вірит, та стрільа його матери. Тобилои буде, аньігдашьане помине. To било на зачьатку шьвіта, a то буде аж до концу шьвіта (ib. 146, č. 23).

Zcela ojediněle vypravovatel vyslovuje aspoň naději na odměnu: I ja tam buv, lyš typer pryjšov, pomahav'ym hroši mirity, i čekaju, až myni chto ščo ciast (Kolberg, Pokucie IV. 243 č. 60).

Někdy jest jakási mravní průpovídka: W ti j baječci je dla wsich nas dovid, aby Boha nadarmo ny wzywaty i ščoby dušu nywynnu ny zaharazdyty čortowi (ib. 164 č. 29). Tak je chto zazdrostyt druhomu, to i swoje ny požyje (ib. 216 č. 47). Ot tak to Boh za linywstvo káraje (Kolberg, Pokucie IV. 21 č. 3).

Nejasné je zakončení povídky (Suchevyč 43 č. 38). И казка Іла вугльи та печіну, a ми хліб та сіль, та шо Бігдав. (Apohádka snědla uhlí a vypálenou hlínu v peci, a my chléb a sůl a co Bůh dal.)

V těchto závěrech bývají oblíbené rýmy. A ми іли то, що Бог дав; дотив они жили, докив си ш не пірвали жили, тай я Ім був y кумах и батьках, тай» я то все видів, то чюв. и то все знаю i вам розказав (ib. 51, č. 41).

Ta жили, докив Ім си ни порвали жили (ib. 47, č. 39). Ta вони дотив жили, докив жили, докив си ш ни пірвали жили (ib. 120, č. 70),

Stejný obraz, ale bez rýmu: I жийут аж до гнес, кет сьа йім ý задьі жили не потаіэгалі. (ib.- XXV. 17, č. 4); i жийе сой з бра-том i до гнес, кет сьа му ý ріци жили не потаргали (ib. 48, č. 10); a жийут ай до тепер, кет шьа йім жили не поторгали (ib. 58, č. 12.)

I правили свальбу богату, a забили юязову іэогату, a на тьі koj^obí вил дзвонец, a приповіці йе конец (Етногр. 36. XXV. 34, č. 7).